Українська громадська група сприяння виконанню гельсінських угод, заснована 1976 року, мала конкретну і небезпечну мету — контролювати, чи виконує радянська влада власні зобов’язання у сфері прав людини. Група не просила і не чекала дозволу. Вона документувала, фіксувала і оприлюднювала.
“Ми не боремось проти радянської влади. Ми лише просимо виконувати те, що вона сама підписала.” — типовий аргумент членів Гельсінської групи у відповідь на звинувачення у антирадянській діяльності.
Навіщо взагалі виникла ця організація
У 1975 році СРСР підписав Гельсінські угоди. Серед іншого — так звану “третю корзину”: зобов’язання поважати права людини, свободу совісті, пересування і вираження думок. Підписати підписали. Виконувати — не поспішали.
Саме тоді з’явилась ідея: створити незалежну громадську структуру, яка б слідкувала за виконанням угод зсередини. В Москві першою постала Московська Гельсінська група, і майже відразу після неї — у листопаді 1976 року — виникла Українська громадська група сприяння виконанню гельсінських угод. її ще називали Українською Гельсінською групою (УГГ).
Головні завдання, які група ставила перед собою
Завдання були чіткими і сформульованими від початку. Група сприяння виконанню гельсінських угод не мала наміру захоплювати владу чи організовувати збройний опір. Мета — правозахисна робота в рамках міжнародного права.
- Збирати та документувати факти порушень прав людини на території України.
- Інформувати міжнародну спільноту про реальний стан дотримання Гельсінських угод.
- Захищати право українців на національну ідентичність, мову і культуру.
- Підтримувати політичних в’язнів та їхні сім’ї.
- Домагатись звільнення незаконно ув’язнених.
- Взаємодіяти з іншими Гельсінськими групами — у Москві, Литві, Грузії, Вірменії.
Ключова відмінність від підпільних рухів: УГГ апелювала не до революції, а до зобов’язань, які СРСР узяв добровільно.
Що реально документувала і виявляла група
За кілька років роботи група підготувала десятки меморандумів і доповідей. Це не були абстрактні скарги. Конкретні прізвища, дати, факти.
- Переслідування за релігійні переконання — православних, греко-католиків, протестантів.
- Русифікація освіти: скорочення україномовних шкіл і закладів.
- Цензура літератури, музики, театру.
- Умови утримання в’язнів у таборах і психіатричних лікарнях.
- Заборона виїзду за кордон для окремих категорій громадян.
- Фальсифікації на судових процесах над дисидентами.
Документи передавались на Захід через дипломатичні канали, туристів, кореспондентів. Радіо “Свобода” і “Голос Америки” зачитували їх у прямому ефірі.
| Напрям роботи | Зміст діяльності |
|---|---|
| Документування | Збір фактів про порушення прав людини, складання меморандумів |
| Міжнародна комунікація | Передача матеріалів іноземним дипломатам, журналістам, правозахисним організаціям |
| Захист в’язнів | Публічна підтримка засуджених дисидентів, допомога сім’ям |
| Національне питання | Захист права на українську мову, культуру, освіту |
| Релігійна свобода | Фіксація переслідувань вірян різних конфесій |
Хто ставив завдання і хто їх виконував
Засновниками групи стали письменник Микола Руденко (перший керівник), правозахисник Олесь Бердник, юрист Левко Лук’яненко, лікар Петро Григоренко та інші. Всього в різний час до групи належало близько 40 осіб.
Більшість з них мала за плечима вже пережите: табори, заборону на публікації, звільнення з роботи. Вони розуміли ціну своєї діяльності. І все одно підписувалися під документами власним іменем.
Багато дослідників, які займались вивченням дисидентського руху, звертали увагу на одну деталь: УГГ виявилась надзвичайно стійкою організаційно. Навіть коли КДБ арештовував одного члена за іншим, група поповнювалась новими людьми і продовжувала роботу. Ця стійкість пояснювалась не конспірацією, а відкритістю — тиснути на публічну структуру, яку бачить весь світ, значно складніше.
Як КДБ реагував на роботу групи
Реакція була передбачуваною і жорстокою. Протягом 1977–1980 років майже всіх засновників і активних членів УГГ заарештували або примусили емігрувати.
- Микола Руденко — засуджений до 7 років таборів і 5 років заслання.
- Левко Лук’яненко — отримав 15 років таборів і заслання.
- Олесь Бердник — ув’язнений, відмовився від правозахисної діяльності після тривалого тиску.
- Петро Григоренко — позбавлений радянського громадянства під час закордонної поїздки.
До 1980 року на волі практично не залишилось жодного із засновників Української Гельсінської групи. Але документи, підготовлені групою, вже розійшлись по світу і продовжували працювати.
Один нюанс, який часто залишається поза увагою: радянська влада звинувачувала членів групи не за правозахисну діяльність як таку, а за “антирадянську агітацію” і “наклеп на радянський лад”. Тобто формально — за слова, а не за організацію. Це дозволяло судити їх за кримінальними статтями, уникаючи незручних питань про свободу слова на міжнародній арені.
Що залишила після себе ця група
Попри жорсткий розгром, Українська Гельсінська група не зникла безслідно. її спадщина прямо вплинула на подальший розвиток правозахисного і незалежницького руху в Україні.
- Методологія відкритого правозахисту перейшла до наступних організацій 1980-х років.
- Частина колишніх членів стала засновниками Руху і демократичних партій у 1989–1991 роках.
- Міжнародна мережа контактів, налагоджена групою, виявилась корисною в роки незалежності.
- Самі документи групи стали цінними історичними джерелами.
Левко Лук’яненко, який пройшов через арешт ще у 1961 році і знову — у 1977-му, став одним із авторів Акту проголошення незалежності України 1991 року. Це не збіг. Це закономірний підсумок десятиліть роботи, яка починалась з тихого збору фактів і передачі машинописних аркушів через кордон.
Чому це досі має значення
Завдання, які ставила перед собою українська громадська група сприяння виконанню гельсінських угод, були простими лише на папері. На практиці це означало ризикувати свободою і здоров’ям заради того, щоб слова в міжнародних договорах не залишались порожніми.
Група довела: навіть за умов тоталітарної системи можна працювати відкрито і ефективно, якщо чітко розуміти свою правову позицію. Вона не перемогла СРСР самотужки. Але додала до його розкладу кілька важливих цеглин. І виховала покоління людей, які після 1991 року будували нову державу не з нуля — а з досвідом.
